Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.
Поділитися на facebook
Поділитися на twitter

Історія коктейлю. Що таке Espresso Martini

У рейтингу 50 найпопулярніших класичних коктейлів світу 2020 року журналу Drinks International, Espresso Martini вдруге поспіль посів шосту позицію, укріпившись в першій десятці. Цей напій, який вперше змішали лише кілька десятиліть тому, випередив багато коктейлів з понад столітньою історією. Таким чином Espresso Martini можна назвати найпопулярнішим напоєм з категорії сучасної класики. І поряд з Irish Coffee (який в цьому ж рейтингу посів 36 позицію) найвідомішим коктейлем, що містить у своєму складі свіжозварену каву.

Раніше Barout розповідав про історію коктейлів Old FashionedNegroniDaiquiriManhattanPisco SourClover ClubSazerac, Cosmopolitan і Gibson.

Шляхи кави і алкоголю перетинались ще задовго до нашого часу, і це була не завжди приємна зустріч. В середині XVII століття напій зі сходу повільно почав потрапляти в Європу. Він був ще мало відомий і застосовувався переважно як ліки. А вже в 1700 році кава вкорінилася як модний напій серед дворянства. Цьому східному трунку приписували численні корисні і лікувальні властивості. Як в медичній літературі, так і серед широкого загалу, каву передусім сприймали як напій, що робить людину розумнішою, на противагу алкоголю. 

Німецький дослідник Вольфґанґ Шифельбуш у своїй книзі про соціальну історію прянощів, збудників та дурманів «Смаки раю» називає каву «великою протверезницею». Містяни пуританської Англії протиставляли гострий розум і підприємливість людей, що п’ють каву, лінощам і пасивності прихильників алкоголю. Тоді ж кава стала найпопулярнішим напоєм, значно зменшивши споживання спиртного, передусім пива. Каві також приписували здатність витвережувати людей, що вже сп’яніли. Ця помилкова думка і зараз доволі поширена, попри всі наукові докази протилежного.

blank
Англійська кав'ярня XVII століття

Коктейль Espresso Martini придумали відносно недавно, і ми точно знаємо ім’я його творця. Напій вперше змішав британський бармен на ім’я Дік Бредсел, який, окрім винайдення кількох популярних коктейлів, категорично змінив європейську коктейльну сцену. Бредсела разом із Дейлом Деґроффом вважають людьми, які здійснили найбільший вплив на те, що називають коктейльний ренесанс. Вони приблизно в один і той самий час відроджували крафтову коктейльну культуру в двох найбільших фінансових центрах світу – Нью-Йорку й Лондоні.

blank
Дік Бредсел

У Великій Британії в середині 1980-х коктейлі не були популярними. Здебільшого всі пили пиво або віскі, а в барах за межами Лондона інколи взагалі важко було знайти лід. Чи не єдиний коктейль, на який можна було розраховувати, це Gin Tonic – і то часто з теплим тоніком, без льоду й лимона. Класична міксологія з хорошими коктейлями збереглася лише в барах у готелях, які, однак, були дорогими, старомодними і не надто популярними серед місцевих. У цих барах працювали переважно імігранти, часто з Італії. Серед них були справжні легенди індустрії Сальваторе Калабрезе, що працював в готелі Dukes і був відомий своїм Direct Martini і вінтажними напоями, та Пітер Дореллі, який очолював легендарний American Bar готелю Savoy, продовжуючи справу Гарі Креддока. Ця, як висловився Саймон Діффорд, «італійська мафія» очолювала британську гільдію барменів. У них був жорсткий дрескод і старомодні, переповнені правилами коктейльні змагання. Молодий британець Дік Бредсел не хотів брати в цьому участь і вирішив розвивати коктейльну культуру власним шляхом.

blank
blank

Дік Бредсел працював помічником бармена в закладі Zanzibar Club, коли йому в руки потрапила книга, що перевернула його бачення барної справи. Це був посібник 1948 року The Fine Art of Mixing Drinks американця Девіда Ембері. Техніки приготування й класичні рецепти захопили молодого бармена і вказали йому шлях розвитку. Ця книга супроводжувала Бредсела протягом всієї його кар’єри. У кожному барі, де він працював, обов’язково мав бути хоча б один примірник. Дік говорив, що ніколи не писатиме власної барної книги, бо усе вже зробив Ембері, і краще однаково не вийде.

Популярна історія говорить, що десь в середині 1980-х молода модель замовила у Бредсела напій, який би «Wake her up, then fuck her up». Тобто одночасно і збадьорив, і добряче сп’янив, якщо можна так перекласти. Бредсел змішав горілку, кавовий лікер, цукровий сироп і свіжозварене еспресо, назвавши свій напій Vodka Espresso. Але в ті часи ледь не всі коктейлі, що подавалися в келиху V-подібної форми, отримували в назві приставку Martini. Як-от поширені в США Apple Martini, French Martini, чи Watermelon Martini, які з міксологічної точки зору не мали нічого спільного з класичним коктейлем Martini (суміш джину і сухого вермуту). Так і Vodka Espresso на популярний манер почали називати Espresso Martini. 

Хто була ця дівчина, що вперше замовила коктейль, Бредсел, як справжній джентльмен, ніколи не говорив. За різними джерелами це могла бути Наомі Кемпбелл або Кейт Мосс. Але обидві моделі в цей час ще були дуже молодими (в 1983 році першій було 13 років, другій лише 9) тож навряд це була хтось з них. Та й заклад, у якому це відбувалося точно не відомий. Сам Дік в різний час називав місцем подій або Fred`s Club або Soho Brasserie. Багато дослідників ставлять під сумнів правдивість цієї історії, вважаючи її цікавою байкою і не більше того. Фактом є лише створений Espresso Martini.

blank
Обкладинка книги The Fine Art of Mixing Drinks by David A. Embury, 1948
blank

У 1994 році Дік Бредсел очолив бар Atlantic. Це був новий, модний комплекс, який мав дозвіл працювати вночі тоді, як більшість закладів Лондона зачиняли свої двері о 23:00. Всередині Atlantic було кілька барів, головний з яких мав назву Dick’s. Його назвали на честь бармена, просто тому, що ніхто не зміг придумати нічого кращого. Тут Бредсел готував коктейлі для витонченої публіки і популяризував Espresso Martini. Бар був дорогим, популярним місцем, в якому відпочивали знаменитості світового масштабу. Тут бували Кейт Мосс, Мадонна, Роберт Де Ніро. Білл Мюррей інколи заходив за барну стійку і сам готував собі напої. А Пірс Броснан, тодішній виконавець ролі Джеймса Бонда, пив Dry Martini. Це місце повернуло моду на коктейлі в масову культуру Британії. Чоловіки припинили соромитися бокалів на ніжці.

У 1998 році Бредсел перейшов працювати в заклад Pharmacy, до створення якого був причетний Дем’єн Герст, один з найвідоміших і найбагатших представників сучасного мистецтва. Тут Дік почав подавати Espresso Martini в келиху для віскі з льодом і вдруге змінив його назву на Pharmaceutical Stimulant, але вона не прижилася.

У 2016 році Бредсел помер від раку у віці 56 років. Але його вплив на світову коктейльну культуру нікуди не зник. Його коктейлі продовжують пити в усіх кутках земної кулі. Мабуть, найбільше Espresso Martini полюбили в Австралії, де люди дуже цінують хорошу каву. У Мельбурні є бари, де Espresso Martini готують більше, ніж усі інші коктейлі разом узяті.

Коктейльні смаки завжди йдуть поряд з іншими, більш масштабними соціально-культурними процесами. Історія створення і популяризації Espresso Martini міцно переплетена з культурною трансформацією Британії зі старого, вкритого туманами і наскрізь промоклого дощами острова, на потужний рушій світової культури.