Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.
Поділитися на facebook
Поділитися на twitter

Спецпроєкт

Top Dog: 7 героїв української барної індустрії – про те, як стати сильнішими після кризи

Top Dog – це освітній відеопроєкт від Barout і Copper Dog, шотландського бленду з восьми односолодових віскі з регіону Спейсайд. За легендою, copper dog (з англійської – «мідна собака») є пристроєм, за допомогою якого працівники шотландських віскікурень зачерпували на виробництві віскі з діжок і виносили додому. Copper Dog – віскі з характером, дань шотландській традиції бунтарства та звичаю змішувати незалежні солодові в унікальний бленд. Copper Dog – це нова порода віскі.

Мета проєкту Top Dog – зібрати спільноту українських барменів у момент найбільшої кризи в історії ресторанного ринку країни та розвинути її освіченість, професіоналізм і витривалість. Переконані, що в непрості часи українській барній спільноті будуть корисними поради від людей, які мають досвід проходження різних криз і можуть поділитися здобутими знаннями зі спільнотою. Вичерпно, авторитетно й дещо зухвало – як справжні Top Dog.

Наприклад, співзасновник та ідеолог Beatnik Bar Роман Стадник розповідає про пережитий досвід закриття бару в Харкові, півторарічної перерви та відновлення закладу вже в Києві. Співзасновник Parovoz Speak Easy Дмитро Шовкопляс ділиться досвідом співпраці з міжнародною барною спільнотою та проведенням гостьових змін за кордоном. Степан Цуцман, своєю чергою, розповідає про понад 300 реалізованих проєктів барів. Усі ці люди – лідери української барної індустрії, які рухають її вперед.

Роман Стадник

Beatnik Bar

Спочатку в Харкові не було бару Beatnik – лише певне приміщення, інвестор і я, який узагалі не розумів, що треба робити. [сміється] Постало чітке завдання від інвестора – дати повний опис проєкту, який я хочу бачити в майбутньому. Принаймні в загальних рисах. У мене було достатньо ідей, які я виношував протягом тривалого часу, щоб за ніч і наступний день написати приблизну концепцію.

Ми відкрили бар у Харкові за три місяці. У Києві витратили дев’ять. Темп [із першим проєктом] був максимально прискорений. Буквально за місяць після будівництва я почав шукати персонал, який уже максимально допомагав мені до відкриття бару. Хлопці так пройнялися цим, що вже не я розповідав їм, як усе буде, а вони радили щось своє. 

Як вдалося зберегти команду після закриття в Харкові? Я сам хочу знайти відповідь на це запитання. Напевно, крім мотивації від мене, нас об’єднало те, що ми мали незакінчену справу. На момент закриття в Харкові ми тільки почали виходити на певні показники – і за відвідуваністю, і за фінансами, і за впізнаваністю. Щойно отримали певний статус, до якого йшли. І тут ми різко закрилися. Тому в нас була незакінчена справа, яку точно треба було закінчити. По-друге, нас об’єднала спільна втрата – проєкту, в який ми всі вклали дуже багато. Кожен із п’яти членів команди, які залишилися в проєкті після перезапуску з Харкова, вклав у нього частину себе.

Ми навіть під час закриття вивели фразу: «Beatnik – це не місце, Beatnik – це люди»

Хай це була гостьова зміна чи просто спільний відпочинок у барі, ми асоціювалися з Beatnik. Не той підвал, про який майже відразу забули, а наша команда.

Я спочатку хотів відкрити бар у Харкові, але те, що нам вдалося відкрити заклад у Києві – я досі ніби в [рожевих] окулярах, у рожевому тумані. Це відбулося, тому що не було ані дня сумніву, ані дня розчарування. Була постійна робота та впевненість, що це відбудеться. Це й привело нас у Київ.

За ці півтора року в мене не було жодного сумніву, що ми відкриємося. Спочатку це повинен був бути не Харків і не Микола [Голотін, співзасновник Parovoz Speak Easy та Beatnik]. Але я як паротяг [тягнув це вперед]: шукав приміщення в Харкові, підтримував команду, постійно перебував у пошуку. Чесно кажучи, мало хто в це вірив. Навіть моя дружина жартувала: «Хлопці, не буде жодного проєкту, він просто марить. Бар зачинений, нічого не вийде». [сміється] Але не було ані секунди сумніву.

Ми жартуємо, що в Харкові була така демоверсія Beatnik. У Києві це все ніби доросліше. Beatnik більш дорослий, тому що й ми підросли на півтора року. До того ж, нам було з чим порівнювати за цей час, бо хлопці розійшлися різними місцями й побачили, як може працювати бармен. Можна сказати, що ми підросли, підросли наші погляди. Адже в Харкові ми тільки починали, була певна неусвідомленість, несерйозність. Тоді ми тільки намацували… Це був перший коктейльний бар для кожного з нас. Для Харкова це був один із небагатьох коктейльних барів.

У Києві ми багато чого переглянули

Це більш дорослий, більш свідомий проєкт – від інтер’єру (серйозний дизайнер, досить великі кошти) і до нас. У нас був час заглибитися в історію, переосмислити власні навички та недоліки. Можливо, те, чого не помічаєш за постійною зайнятістю. Була можливість повернутися назад і побудувати все трохи інакше. Але ми у жодному разі не зупиняємося, у нас постійно відбувається певний апгрейд – і бару, і нас. У цьому плані мені дуже подобаються мої інвестори, тому що й від них зокрема виходить.

Криза – це можливість? Думаю, це просто безвихідь. [сміється] Ти починаєш робити те, що тобі не притаманне, бо треба хоч якось себе зайняти. Але тому це й можливість, бо починаєш робити щось нове. Щось починає виходити.

Роман Стадник розповідає,
як це – перевезти бар в інше місто

Артем Скапенко

Loggerhead, Barta, Artishock Gang Production

Хто такий професійний бармен? Як на мене, це, у першу чергу, професіонал і людина, від якої запам’ятовуються емоції. Розповіси ти друзям, що був у крутого бармена, що він подарував тобі круті емоції? Чи приведеш ти потім друзів до нього? Думаю, це показник професійного бармена.

Я завжди знав, що відкрию власний бар. Але мені здавалося, що це буде за кілька років. Та пропозиція надійшла значно раніше – і я схопився за цю бороду й вирішив її не відпускати. Так вийшло, що я швидко та інтенсивно почав вигадувати ідеї, які вже мав. Маю звичку вести нотатки в телефоні, щоразу занотовую, коли відчуваю ідейне натхнення. Неодмінно прийде момент, коли ти зможеш використати ці ідеї, або хтось запропонує тобі таку можливість. Звичайно, тут багато залежить від обставин, від збігу цих обставин. І ти сам знаходиш цей шлях. Це трохи складно, але я вірю, що мотор, який рухає вперед реалізацію всіх крутих ідей, працює завдяки великому бажанню – любити й дуже сильно хотіти. Коли ти до цього готовий, то і світ до цього готовий. Він дає тобі цю можливість.

У період карантину я входив із великою впевненістю. Я розумів, що буде складно. Як показав час, так і вийшло. Але я був дуже впевнений у своїй команді. Упевнений максимально, на 100%. Думаю, якби криза прийшла в будь-який інший час, ми б упоралися з нею так само, як зараз.

Після відкриття варто ставитися до свого бару так, ніби ти щойно його відкрив

Приділяти йому максимальну кількість часу – наскільки це взагалі можливо. Любити його так, ніби це твоя дитина: постійно думати, як покращити йому життя, щоб він виріс і повертав тобі ці емоції. Думаю, усі заклади після карантину відчуватимуть, ніби вони щойно відчинили двері. Будуть налагоджувати комунікацію з гостями, яка вже була. Звісно, гості пам’ятають про улюблений заклад, але їх треба буде зустріти з теплом і затишком.

Я бажаю, щоб ви дарували своїм гостям після закінчення карантину якомога більше таких емоцій. Саме завдяки їм, люди будуть до вас повертатися. Отримуйте натхнення від місця, в якому ви працюєте, любіть його.

По-перше, треба максимально використати той час, який ми маємо зараз. Це не час для відпочинку – точно. Працювати треба за розкладом, який кожен професійний бартендер прописує сам собі. Звісно, це література. Велика кількість тренінгів і майстер-класів, за якими на YouTube зараз можна засісти на цілий тиждень. Інколи день у мене пролітає, як дві години. На YouTube настільки багато цікавої інформації – достатньо не лише для того, щоб розвивати себе як професіонала в барній сфері, а і як особистість. 

Сфера гостинності надає багато можливостей

Бармен не повинен думати, що його кар’єрне зростання залежить виключно від місця, де він працює зараз. Кар’єрне зростання залежить від того, наскільки він любить місце, де працює, і наскільки йому подобається його справа. Звичайно, у кожного бармена є свої індивідуальні навички, специфічні здібності. Якщо ти віддаєшся на 100% за барною стійкою, якщо ти любиш це місце, то можеш винайти ідею, що буде тебе надихати.

Артем Скапенко про запуск Loggerhead
і вихід із карантину

Дмитро Шовкопляс

Parovoz Speak Easy

Наскільки Україна інтегрована у світову барну спільноту? Ми тільки на початку цього шляху. Уже зараз ми робимо досить багато, як в Україні, так і за її межами. Та я вважаю, що це тільки початковий етап. Адже Україна ще не настільки впізнавана за кордоном, як нам би цього хотілося.

Нам здається, що завдяки [барному шоу] Barometer і перемогам українських барменів на міжнародних конкурсах – ми впізнавані. Але, з мого досвіду, на жаль, багато хто не знає, де розташована Україна й що в нас відбувається. З іншого боку, це плюс, оскільки так ми можемо показати свою унікальність. Завдяки тому, що про нас не знають, можна використати це як перевагу.

Починалося все орієнтовно у 2017 році. Після кількох нагород на національному рівні ми подумали, що це те, чим можна пишатися й на світовому рівні, можна розповідати про нашу спільноту. У нас був свій козир – упізнаваність на ринку СНД. Хотілося використати цю перевагу, щоб розповісти – у нас є культура, бармени й бари, ми розвиваємося. Так, ми на початку шляху, але відкриті до діалогу зі світовою спільнотою. Але як саме це зробити – ми не знали. Були певні міжнародні фестивалі та гостьові зміни, але просто так кудись стрибати ми не наважувалися.

Першим вдалим кроком можна назвати нашу поїздку до Парижа на P(our) Symposium

Це був червень 2018 року. Навесні я подав заявку як волонтер, на можливість попрацювати в команді. Думали, що я можу попрацювати волонтером, хтось із нашої команди відвідає виставку; можливо, вдасться домовитися з якимось баром, щоб презентувати свою країну та концепцію. 

На той момент я був бренд-амбасадором Diageo, тож вирішив спробувати використати цю перевагу. Адже амбасадори є в різних країнах, у Франції також. Я зв’язався з місцевими амбасадорами, і вони пообіцяли допомогти. Це перший доказ на підтвердження того, що наша спільнота є дуже дружною. Не тільки бармени, а й амбасадори та алкогольні компанії готові допомогти, якщо знають, яку місію ти несеш. 

Амбасадори познайомили мене з власником бару Baton Rouge в районі Пігаль – Джозефом. Йому сподобалося, що [Parovoz] – це бар, який теж сповідує американську барну культуру, американську класику. Вони також підтримували її культуру – зокрема, культуру Нового Орлеана. Ляльки вуду, засушені крокодили, тотеми, новоорлеанська класика тощо. Вони вдвічі менші за Parovoz за розміром, але працюють як антикварний магазин і музей. Я не уявляв, як це буде, адже він нічого про нас не знав; загалом краще мати певну презентацію – звідки ти, який у тебе бар і чим ти дихаєш. Але Джозеф сказав, що він тільки за, що йому цікаві міжнародні знайомства. Я був шокований від відкритості цієї людини. Він сказав, що його бар не працює в неділю та понеділок, але в понеділок після фестивалю вони спеціально відкриють бар заради нас. Частина коктейлів від вас, частина від нас, єдине меню, запросимо всіх, кого знаємо. Власне, так і вийшло. Попри стислі терміни, ми встигли все організувати.

У той момент я подумав, що так ми передаємо свою унікальність. Привезли свої чипси, заготовляння, підготували меню. На вечір, ніби відкрили маленьке посольство країни, і подарували такі емоції. Якщо 15–20 людей це відчули – розумієш, що це було не дарма. Після цього з’явився приємний посмак, це надихнуло нас продовжувати. 

Англійська мова зараз дуже важлива, це спрощує комунікацію із зовнішнім світом

Усі міжнародні видання, усі цікаві статті [за умови володіння мовою] можна читати. Не варто боятися, слід нарощувати словниковий запас. Мені не даються курси, вони передбачають певну системність і терпіння. Та частково допоміг досвід роботи протягом трьох років у готелі. У мене був в’ялий рівень, але, коли почав мати справу із системою готелю та англомовним менеджментом, просто не було іншого виходу. Якби я не міг спілкуватися чи робити звіти, я б просто не мав, що там робити. Намагався підтягнути все, що стосувалося моїх обов’язків: якісь фрази, слова, коктейлі, техніки. Але любов до міксології та різних коктейлів була настільки сильною, що я дивився майстер-класи англійською. Я ввібрав це через певні шаблони, щось записував, щось нотував. Можливо, робив помилки, але займався часто, тому воно відкладалося десь у голові.

Завжди хочеться відкривати нові горизонти – країни, знайомства. Конкретних барів, з якими хотілося б провести колаборації, не маю. Але хочу відкривати нові міста, цікаві проєкти та концепції. Звичайно, приваблює Південна Америка – це своя культура, колорит. Було б круто потрапити в Ліму в Перу, де крутий бар Carnaval. Або у Бразилію, Аргентину. Є знайомі, з якими, можливо, колись вдасться домовитися та якось переплисти через океан. Також ніколи не були в Австралії, там цікаві нові свіжі концепції на зразок Maybe Sammy – готельного бару без готелю, як і у випаду з Kwant.

Дмитро Шовкопляс про міжнародну барну спільноту та нетворкінг

Степан Цуцман

Zabarom, Loggerhead

Ми реалізували більш як 300 проєктів, у них може різнитися кількість барних станцій. В одному може бути одне робоче місце, а в іншому комплексі – п’ять барів. Ми давно вже це робимо, тому кількість досить пристойна.

Я працював за барною стійкою з 1997 року. У 1999 році мені пощастило потрапити в центр барменів Planet Z, коли ще діяв відбір учасників. Я потрапив у команду запуску і з 2000 до 2004 року перебував у команді Planet Z. Багато хто з цієї команди досі працює за барною стійкою чи пов’язаний із барами: Льоша Трашевський, Вася Шилофост, Сергій Хоров, Паша Коготько, Ярик Ролдугін тощо.

Чи є криза 2020 року найбільшою кризою в українському ресторанному бізнесі? Так, безумовно. Ніхто з цим не сперечається. До того ж, ми не можемо прогнозувати, оцінювати її тривалість. Ще не було такого періоду часу, щоб протягом місяця були закриті [усі заклади].

Чому я працюю з барами вже понад 20 років?

Погодьтеся, це досить цікава сфера. Тут цікаво, тут постійна динаміка. Думаю, для цього треба мати певний енергетичний стан. Мені настільки це подобається, я кайфую від цього. Кайфую в п’ятницю та суботу в барах. У Києві я чи за межами міста – у п’ятницю та суботу намагаюся приділити час бару. Якщо ти працюєш у цьому бізнесі, але в п’ятницю сидиш удома – не знаю, чи твій це бізнес. Ти повинен у цьому жити. Не маю на увазі, що це обов’язково передбачає напої, але в будь-якому разі… Я вже протягом року п’ю тільки Americano, тому що п’ятниці мене дуже вибивали з робочої суботи. А вони в мене робочі – вихідний тільки неділя. Тому, якщо п’ятниця передбачала рух між барами, у суботу було складно. 

У барній сфері здебільшого працюють молоді люди. І їм зараз достатньо непросто. Але те, що відбувається в соцмережах, те, що вони виробляють на своїх кухнях – показує, що вони не здаються. Успіхи Ростислава Лісового, якого я знаю вже понад десять років, Олега Якобенка, Кості Бойка, наприклад. За ними цікаво стежити. І я розумію, що зараз, в умовах карантину, вони відкривають нові можливості. Я теж скептично ставлюся до «вікна можливостей», тут аби протягнути. Але вони знайшли в собі ресурси. Упевнений, що це не тільки в Києві, так само й у регіонах.

Степан Цуцман про 20+ років Zabarom і що робити в кризу

Олександр Скубач

Who & Why Drinkery

Чого зараз хочуть люди? Скуштувати щось смачне можна багато де. Але люди приходять здебільшого за емоцією. Тому [гостя] треба здивувати, дати йому щось цікаве, нове. У першу чергу – візуально. Адже спочатку ми дивимося на те, який це має вигляд, а тільки тоді куштуємо. Тому передусім це візуальний контент.

Але водночас із візуальною точкою зору, ми в Who & Why намагаємося зберігати лаконічність. По-перше, це заощаджує час, ми можемо швидше віддати напій. Адже гостя злить довге очікування, і я його розумію. По-друге, є і краса. Ми використовуємо елегантний посуд із тонкого скла, велика кількість гарнірів на ньому може здаватися надмірною. Тому намагаємося зберігати певний образ. У смаках більше граємося з тим, аби створити в гостя флешбек: наприклад, нагадати про образ із дитинства, певний спогад. Найкрутіше – це коли ти можеш викликати емоцію.

Перше, що може допомогти в роботі – це контролювання залишків товарів. Стежити за тим, скільки всього в тебе залишається. Максимально переробляти, використовувати. У всіх різні можливості, але, мені здається, що це – першочергово. Це найбільша проблема – контролювати, скільки в тебе заморожених залишків. Зараз варто приділити цьому максимум уваги. По-друге, це те, про що говорять уже давно – zero waste. Перероблювати абсолютно все, щоб нічого не залишалося. 

Барній спільноті часто бракує гнучкості розуму. Реагуй швидко, роби швидко

Не роби проблему, якщо це можна швидко виправити. Якщо її можна легко обійти, краще обійди. Зроби це красиво, не вступай у конфронтацію. Як на мене, найцінніше вміння у сфері гостинності – гнучкість. Швидко зреагувати й дати людині те, що їй потрібно. Якщо це не суперечить вашим принципам, якщо вас не просять робити щось непристойне.

Нас зараз поставили в дуже жорсткі рамки [з карантином]. Ми дуже обмежені, у дуже жорстких умовах. Відповідно, це повинно стимулювати нас думати. Треба думати, що робити та як робити. До того ж, з умовами нашого законодавства, яке не полегшує ситуацію. Але, як то кажуть: «Бачили руки, що брали». Тому треба шукати нові способи доходу,  комунікації з вашими гостями. Розвивати кухню.

Зараз у нас є безпрецедентний шанс підвищити культуру споживання напоїв

Дати можливість людям куштувати, можливість вивчати якось. Власне кажучи, і заробити на цьому – що нормально для підтримки бізнесу. Тому потрібно думати про те, хто живе поряд із вами. Раніше ми щовечора п’ятницями збирали людей з усього міста. А зараз потрібно знати, хто твої сусіди, чи ходять вони до тебе, чи цікаво їм те, що ви робите.

Олександр Скубач про роботу з кислотами й гостями за баром

Іван Рак

Loggerhead

Сучасний бармен повинен не лише розуміти принципи кулінарії, а й вивчати її як явище. Міксологія – це більше традиційний спосіб вживання змішаних напоїв. Усі ми досі опрацьовуємо матеріал, який за нас придумали майже 200 років тому.

Як здобути базові знання про гастрономічну культуру? Для мене ресурсом були книги із серії Le Cordon Bleu. Чому так? Французи свого часу почали цю історію зі стандартизацією й формалізацією приготування страв. Вони почали шукати, що та як. Не просто «Додайте дріжджі й побачите, що станеться». Виводити нові інгредієнти, особливі інгредієнти – особливі види олії, наприклад. Усе для того, щоб вибудувати систему приготування на кухні, яка врешті стала системою [Жоржа Огюста Ескоф’є]. Він і придумав армію на кухні, яка досі готує у всьому світі. Свого часу Ескоф’є приніс формальне уявлення про те, як організована кухня. Але водночас він заклав основи ресторанної їжі, її подання – на наступні сто років майже.

Головне, що треба знати про алкоголь у пляшці – це те, що це два дуже потужні розчинники. І алкоголь, і вода – хороші розчинники. У них можна розчиняти ароматичні речовини. Розуміючи базову архітектуру ароматики алкоголю, ми можемо знаходити офігенні поєднання. Наприклад, шафран, шоколад, гранат. Малина, полуниця, ялівець і таррагон – теж цікаве поєднання. Фактично це те, що ми називаємо фудпейрінгом – поєднанням ароматики, ароматичних компонентів та їхню відповідність у смаку. Усе одно це не дасть створити смачний напій, якщо ви не розумієте, як ці смаки витягнути, в якій структурі їх використати. Не завжди аромат є смаком – і навпаки.

Думаю, гастрономічні коктейлі – це наше майбутнє

Ми переживемо традицію, у певний момент нам стане нудно пити Negroni, ми захочемо твіст на Negroni. І це теж буде рух до гастрономічного коктейлю. Тому це має бути, повинно розвиватися. Просто [треба враховувати контекст]: наприклад, у класичному барі, де люди звикли пити Martini, це може бути недоречно. Гості просто можуть незрозуміти.

Вивчення англійської та інших мов у нашій індустрії – це мегаважливо. Якщо цей чинник ігнорувати, на певному етапі кар’єри ви можете опинитися на лаві для запасних. Далі буде зовсім нецікаво. Наша індустрія залежить від туристів, туристи розмовляють однією інтернаціональною мовою – англійською. Для того, щоб заробляти чайові – потрібна англійська. Для того, щоб учитися – потрібна англійська. Для того, щоб слухати майстер-класи, а не слухати кривий переклад – потрібна англійська.

Як на мене, найкращий варіант вивчення англійської – це вчити її з репетитором

Програми самоосвіти не працюють. Дуже хороша перевага барменів – це можливість розмовляти з гостями. Звичайно, не під час карантину. Хай це будуть первинні чи вторинні носії мови, це можливість попрактикуватися. Якщо ви сидите вдома – Skype-уроки, відкриті лекції теж є виходом. Учити [мови] потрібно. Світ прискорюється, не все встигають перекладати. І що далі це відбуватиметься, то менше зможуть перекладати.

Іван Рак про міксологію, кулінарію та англійську для барменів

Ярослав Друзюк

Barout, The Village Україна

Українська барна культура не живе у вакуумі, вона інтегрована у велику міжнародну барну спільноту. Усі процеси, які відбуваються в українських барах, тією чи іншою мірою залежать від того, що відбувається у світі. Мені здається, дуже важливо бути не в ар’єргарді цього руху, а постійно надихатися найкращими зразками, стежити за новинами брендів, барів і барменів. Намагатися просувати українську барну культуру. Ми, зі свого боку, намагаємося показувати цей найкращий міжнародний досвід на Barout на щоденній основі. 

Думаю, усі, хто цікавиться професійним розвитком у цій сфері, повинні читати Drinks International, Difford’s Guide, Liqour.com і The Spirits Business. Це сайти, які я читаю й моніторю щодня. Коли ти постійно стежиш за новинами, поступово з’являється усвідомлення, куди рухається індустрія. Відповідно, ти можеш бути частиною цього руху. А в певних історіях стати законодавцем моди в українській барній культурі.

Важливо не звинувачувати себе у ситуації, що склалася [з кризою й коронавірусом]. Показовими у цьому є слова засновника Momofuku Noodle Bar Девіда Ченґа. Ресторатор порівнює цю кризу з раптовим нападом іншопланетян на Землю, за якого вони чомусь обирають першими цілями ресторани й бари. Каже: «Ви б не картали себе, якби раптом іншопланетяни знищили всі заклади світу?». Тому й зараз не треба звинувачувати себе. Варто оцінити ситуацію, узяти відповідальність за себе й свої команди, спробувати стати сильнішими.

Навряд чи я є людиною, яка може щось радити барменам

Але я підтримаю інших героїв нашої серії: точно треба займатися самоосвітою, точно варто підтягнути англійську. Ще ніколи не було стільки можливостей для навчання в інтернеті: безкоштовні курси, майстер-класи, конкурси з домашнього приготування коктейлів тощо. До того ж, важливо відкривати певні нові речі – не лише напої, а й кулінарію, наприклад. Окрім того, це можливість дістатися до того, що ви давно відкладали. Наприклад, подкасти про барну індустрію. 

Попрошу барменів зберігати любов до свого ремесла. Люди, які працюють за баром, роблять мільйони людей трохи щасливішими. І, з підтримкою барної спільноти та індустрії, зараз ми можемо стати ще кращими. Використаймо цю можливість!

Ярослав Друзюк про бари в медіа

Матеріал підготовлено за підтримки