Щоб сторінка завантажувалася коректно, рекомендуємо відімкнути Adblock у браузері.
Поділитися на facebook
Поділитися на twitter

Як коронавірус вплинув на Китай: інтерв’ю з українським бар-менеджером, який працював у Шанхаї

Іван Омельченко – бар-менеджер, який протягом чотирьох років працював у Китаї. Уродженець Дніпра організовував роботу закладу RAC Bar  у Шанхаї, зокрема спеціалізувався на натуральному вині. Barout поспілкувався з Іваном після його повернення до України – про поширення коронавірусу в Китаї, реакцію великого китайського міста на епідемію та вплив карантина на ресторанну та барну сфери.

Я збирався залишати роботу в Китаї ще до коронавірусу, але епідемія прискорила цей процес. Я виїхав із Китаю в Таїланд 4 березня, коли там усе наче було спокійно. Але тоді в останній момент довелося купувати новий квиток на літак, тому що [українська] влада дала три дні на повернення до України.

Почалася криза в Китаї десь на китайський Новий рік, близько 25 січня. Уже з середини місяця почали з’являтися перші новини про коронавірус в Ухані. Але на Новий рік у великих китайських містах є традиція роз’їжджатися по країні додому: у Шанхаї, наприклад, дуже багато людей повернулися до батьків у регіони на свято. Тому після оголошення карантину вони залишилися поза межами великих міст – на кілька тижнів. В останні тижні січня на вулицях Шанхая почали з’являтися люди в масках, з’явилися перші обмеження.

Звичайно, спочатку було стрьомно. Було відчуття тривоги. Якщо чесно, не дуже хотілося працювати. Особливо тоді, коли все тільки починалося і нічого взагалі не було зрозуміло.

Було відчуття тривоги. Якщо чесно, не дуже хотілося працювати

Чи відчувалася в місті паніка? Не пригадаю особливої паніки. Але був момент, коли влада закликала людей їсти більше овочей – і в наступні кілька днів їх було не купити в супермаркеті. Та із дефіцитом досить швидко розібралися. У Шанхаї було майже неможливо вільно купити маски, однак можна було піти в місцевий «ЖЕК» і попросити спеціальний папірець, за яким можна піти в аптеку і купити обмежену кількість за нормальною ціною.

Після того два-три тижні наш заклад працювати тільки на самовиніс: нікого всередину запускати не дозволено, можна тільки take away або доставку. Персонал, своєю чергою, повинен був регулярно міряти температуру і змінювати маски.

Орієнтовно тоді ж на кожному кроці в Шанхаї почали міряти температуру. Мова йде не лише про заклади та інші публічні місця, а й про двори. У Шанхаї таке міське планування, що увесь простір розділений на блоки, і між кожним із них був контроль температури. Навіть якщо ти вийшов на вулиці на хвилину, все одно міряють термометром.

Згодом до нас прийшли представники місцевої влади і сказали, що ресторани можуть працювати тільки до восьмої вечора. У Китаї з владою не сперечаються – якщо сказали, то треба. Стало зрозуміло, що скоро нас закриють взагалі. З іншого боку, є це уявлення про Китай як про дуже централізовану країну, але в Шанхаї це працювало дивно. Місто розділене на окремі райони, в кожного з них свої адміністрації та правила.

Доходило до смішного: оскільки наш ресторан розташований на перетині трьох районів, ми часто чули про три різні варіанти постанов від влади. Наприклад, в одному районі закладам дозволено працювати тільки на take away. Проходиш 20 метрів – зачинені взагалі всі ресторани й кафе. Ще 30 метрів – працює все, але при вході треба записати свій телефон, залишити дані про себе.

Наш заклад RAC Bar поєднує два формати: перший розрахований на бранчі, другий – вечірній із fine dining і вином. Через це ми були не дуже пристосовані до роботи з take away і доставкою. Думаю, доставка давала навіть менше 20% звичайного обороту. Бар майже неможливо було адаптувати під доставку: ми зробили окрему рубрику з вином, але замовлень було не дуже багато. Оскільки я відповідав за барну частину закладу, в мене роботи особливо не було, останні два-три тижні я вже не виходив на зміни.

У критичний момент карантину заклади трималися на постійних гостях, на місцевій спільноті. Це люди, яких ми вважаємо друзями чи майже друзями, вони приходили до нас до останнього. Вони люблять це місце, тому хотіли його підтримати.

Ще за певний час влада заборонила продавати алкоголь. Був випадок, коли іноземці розпивали напої у громадському місці, великою групою і без масок. Тому уряд вирішив загалом заборонити продаж спиртних напоїв. Без масок у певний момент припинили пускати будь-де – від маленьких магазинів до транспорту. Якщо ти повернувся з-за кордону чи з-за меж Шанхая, то протягом двох тижнів маєш бути в ізоляції і не виходити на роботу.

Але насправді карантин у Шанхаї був не такий жорсткий, як зараз у Києві. Роботу громадського транспорту в Шанхаї не скасовували: метро працювало, автобуси їздили. Я рідко користувався громадським транспортом, тому що пересувався на скутері.

Чому в Шанхаї не закрили метро? Думаю, це пов’язано з менталітетом китайців. Якщо їм сказали сидіти вдома, то вони будуть сидіти вдома. Так, метро працювало, але в ньому було мало людей – люди самі відмовлялися від місць скупчення. Мої знайомі по місяць і більше сиділи вдома, слухняно виконували настанови партії. На пікнік ніхто не виходив, усі парки закрили. [сміється]

Люди самі відмовлялися від місць скупчення

Усього на Шанхай було не більше 400 випадків коронавірусу. На 30-мільйонне місто це дуже мало. Чи можна довіряти статистиці китайської влади? Думаю, що цифри мають бути близькими до правди. Не знаю, як в інших містах, але в Шанхаї я не знаю нікого, хто захворів. Зрештою, Шанхай – це великий глобальний хаб, який сильно відрізняється від решти країни. Коли почала з’являтися інформація про перші випадки в Ухані, в Шанхаї казали, що насправді там значно більший масштаб проблеми. Коли ж почали давати інформацію про десятки тисяч, уже казали, що все не так серйозно. Але все одно всі носили маски. [сміється]

Чи правильно використовувати зразок Китаю в Україні? Точно треба використовувати їхній досвід. Закриття масових заходів і місць зібрання людей – це точно потрібно.

Як карантин вдарив по ресторанній і барній сфері? Багато закладів просто не витримали, вони припинили роботу. Декілька достатньо відомих закладів закрили.

Під час карантину накрилися одна на одну дві проблеми. По-перше, багато людей через коронавірус не повернулися до великих міст після Нового року. У мене є знайомі, які вже після перших повідомлень про коронавірус вирішили поїхати на малу батьківщину в Хубей – і досі там сидять. По-друге, затяжний карантин став непосильним для багатьох ресторанів – вони просто не знайшли ресурсів для того, щоб відновити роботу.

Мені пощастило – я отримав половину зарплати за лютий. До того ж останні дні січня нам порахували як зміни в свята, тому заплатили за них трохи більше. Уже після цього компанія вирішила оплачувати тільки за години, які ти працюєш. На два заклади у нас майже 70 людей, це було величезне навантаження на власників. До того ж жодних поступок від орендодавців у Шанхаї не було.

Відновити роботу закладу було непросто

RAC Bar зміг відновити роботу в березні. Відновити роботу закладу було непросто. Певні постачальники ще не працювали, вони теж відправили працівників у відпустки або просто вирішили почекати. Зараз заклад працює в нормальному режимі, діють лише певні обмеження на компактність посадкових місць: певна дистанція між столами. Також діє норма про те, що ти залишаєш інформацію про себе на вході. 

Уже минуло два тижні після мого повернення до України. Я вирішив два тижні нікуди не виходити, побув в ізоляції.